Register with your social account
Общо: 32 песни, страница: 1
Ти не гордий орел сизокрилий, що заслонює крилами сонце, мов хмара в очах, Ти не хижий звір, лев повен сили, що довкола кубла лютим ревом викликує жах. Я знаю друге Твоє ім’я: Боже Ягня.Ти не гнів, Ти не грім, Ти не кара, тільки спів, тільки дім доб
І тоді В твоїх пальцях заплакали ластівки, А мені пощастило побачити небо... І тремтіли тендітно слова непромовлені, Пригортаючи серпень останній до себе, До себе...І тоді, Не знайшовши душі притулку, Я ходила по різні сторони місяця. І ховалась від щастя
Вже і не зима... Ще – не весна...Післязим’я і передвесіння...Лиш туман – мов павутиння,І у нього Всесвіт порина.Вже і не зима... Ще і не весна...Можливо, завтра прилетить вона.Вже і не зима. Ще – не весна.А душа тепла прагне.А весн
Ти щось ховаєшУ своїх садах?Монети золоті – задуму сонця?Тужавий шелестВесняний в словахПульсує з силоюОстаннього невронця...Це – весна.Зелений страхОчима з-під земліСльозами роситься земного квіту.Дозорець доліСтереже маліПотуги розквітуСвято
Світ надійних та вічно помитих машин, Озер блакитних та озер металік. Запахів піцци та соків-фреш, Вибритих тіл та вибрито-свіжих газонів.Загусла сльоза із кленового серця, – Символ добробуту й ситої смерті: Силіконо-рожево всміхнеться тобі На перех
Голос Твій -Срібний, тоненький,Далекий, забутий,Зв’язує, схрещує, змішує, будить.Плаче так болісно -Ніким не поміченим, словом в минулеЗдавленим криком.Носиться, скиглить, себе не знаходить. Знає лише.Що немає повернень...Волосся Тобі спадає на очі,
Затанцював вишневий сад(Гроза, гроза ішла!),І закружляв пелюсткопадНа тридцять три крила.І дальні далі підняло –І враз – удар! Удар!І закружляло темне тлоБлакитно-сивих хмар.І день побіг, побіг назад,І опустилась вись.Махав руками білий сад,Ті
Там сонце, як серце, дзвенить-виграє.Кленовий листочку, дівчатко моє!Злотава доріжка од сонця до вій...Кленочок-листочок танцює на ній.Там Лади-Ладусі співають пісень,Там ночі блакитні й фіалковий день,Там срібні ковалики квіти кують,Там зорі-комарики в н
А жар-птиці ночами за зорями мчать, А жар-птиці під ранок під вікнами Сплять, І в морозні світанки сідої зими В сонні шиби дзвенять молодими Крильми...Буде ранок і день. І висока блакить. Дивне сонце вгорі, наче дзвін, Задзвенить, А з вікна озовуться проз
Мов жертва щирості – життя,мов молодечих крилпружнавий тріск, як небуттям,укрився суходіл.Ти ще на кінчику пераВозносишся увись.А вже пора? Давно – пора.Спадаючи, молись.Як жертва щирості, як катоговтаних бажань,переминай за гранню грань,чекаю
HarlemЖовта кульбаба, сонце і вітер. Ти сперся рукою на холодильник.Хтось говорив... Я пам’ятаю, що сходило сонце вже сотий десяток.Harlem. бувають хвилини ще більш сумніші ніж сльози від чайного листя -Годинник не дасть забути, не дасть заснути:Ти
Блакитно зітхнула ніч. Кімнатою бродить жовта троянда...В брунатних шпалерах, заколихані вітром, слова заплелись павутинням червоним.Згортає зітханнями пил, пелюстками плачуть спогади вітру...Примари далекі, скуйовджені болем, сховались в кутку штурмовинн
Коли захлинеться зозуля передчуттям,Я вірю: Ти будеш зі мною.За спиною сплетені пальці мовчатимутьЗгрібаючи тінь мою сонну...Раптом щось обірветься безболісно та йЛетітиме вільно і не ховаючись.І тоді підійшовши, викрикнеш:Те, що сміхом Твоїм впивалися,Те
Я вже давно забула,як позіхало світило,Як кутало круглі плечів пухнасту ковдру ночі...Де літо моє далеке – вранціпо воду ходило,Шо в відрах срібно – рожевихще й досі мені хлюпоче...Та все перекреслили ранкичервоно-вогненим списом.Спалили висок
Зелену колискуВітер гойдає в саду.Птахи блакитніНа бильцях сидять.В колисці постілонькаЛуговая,ПодушечкаПуховая.Там сонячні зайчикиСплять.А птахи блакитніНа бильцяхГойдаються.Вітер яблунюПотермосив,У колиску яблукНатрусив.– А де ж тії зайчики? &ndas
Плямою білою, маленьким клаптиком, падає, падає за жовту смугу -Тінь невловима, і в спину дихає важке і гаряче сонце Джуну...І ще: рудуваті й злинялі плями, що розрослися й дражняться світлом -Вишнево-багряні вишкірки срібні тугу плетуть фіолетово-синю.Ту
Минає час. В далекий спогадМене ніщо не віднесе.Любила Вас? Весняний подихМені обвітрює лице –І це не смуток, не печалі...Забула Вас уже давно.Життя не в’ється по спіралі,І зупинилося кіно.Чи, може, Ви були ледачі,Чи поламали меч в бою?В труні
Не женися на багатій, Бо вижене з хати, Не женися на убогій, Бо не будеш спати. Оженись на вольній волі, На козацькій долі; Яка буде, така й буде, Чи гола, то й гола. Та ніхто не докучає І не розважає – Чого болить і де болить, Ніхто не питає. Удвох
Коли згубила тебе любовЙ перед очима лише асфальт,І під ногами одні щурі, –Зведи-но очі. Поглянь – вгоріНад нами небо, небо, небо...Коли тобі виливає деньНові помиї старих ідей,Коли тебе огортає нічПохмурим чадом згорілих свіч,Згадай но, хто т
Облиш останню спробуПрив’язати промінь до рук своїх.У нього в горловинні птах кричить ранковий.Хода граційна йМаскарадність ночіВже розсипаєтьсяІ тоне, тоне, тоне...Облиш останню спробу.Облиш останню спробуПрив’язати тишу обважнілу, –Її
Ображайся не мене, як хочеш,Зневажай, ненавидь мене –Все одно я люблю твої очіІ волося твоє сумне.Хай досада чи гнів жевріє,Хай до сліз я тебе озлю –Ти для мене не тільки мрія,Я живого тебе люблю.Для кохання в нас часу мало,Для мовчання &ndash
Коли ти пройдеш понад барвами світу,Зможеш Сонцю заглянути в очі, – осліплений,Але одчайдушний, –Ти питимеш силу Землі.Чиста кров мояЗ очей твоїх прожене навіть спогад колишнього страху.І – я... оживу...І тоді – шепотітиму краплями
Ти, головне, повертайся додому,Врешті знімай запилюжені берці,І вчися наново жити потому,З перепрошитою вірою в серці.Ти, головне, повертайся, здолавшиЧистого зла непрожований стогін,І відпускай цю ненависть назавшеПосеред мирної тиші густої.Ти, головне,
...Уві сні ти за чимось плакав: У сонні-безсонні – ридма. Ти віями стріпував відьми. Схлипував, терпнув, лякався, Схлипував, терпнув, лякався, – О Сонмо, моє беззахисне:Ти – плакав, ти – плакав... ...Червнево дощами – плакав:
...так казала Sylvia PlathТи – тінь моя...Ти – тінь моя, що затулила світ,Заволодівши мороком і світлом.Ось вечоріють вже слова мої, що вперше мовленіБули ще на світанні, – Не встиглося.Ти – тінь моя...Криниці забуття вмлівають спе
– Татку, мій рідний! Кульбаби побігли до школи... – Я ж і кажу, ще не час чорнобривці саджати! – А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось Я погляд зелених примружених куль роздивилась... І шелест пронизливих сонячних зойків вечірніх, Щ
Довго спали вітри у ярах на припоні,Довго тиша гнітюча полями повзла,І стояли дерева німі на усонні.Знемагала в пилюці вечірня імла.І на трави не бризнули роси, мов перли,Як рум’янець густий раннє небо залив.І здавалось – життя задрімало, завм
Червоне золото тюльпанівна сірім сонці – танці з ликаі механічний сад мелодій,де в чорних дисках спить музика.Металу в’язень – людський голосзасуджений в кружок порожній,і світу в’язень – людське серцецього збагнути неспромож
Так приходить неждано. Ніби тріск у сусідній кімнаті.Надломилося щось невідоме й безсиле до щему.Ти – здригаєшся в сні. Ти – пробуджений криком лунатик,Що у безвість летить одиноко, самотньо-нікчемний...Так руками лопочеш і хитаєшся в такт з з
ШумШум і тепер мало що значить...Заснути, не бачити - значить не чути. Не відчувати, як хтось помиравВ передосіннім морознім світанні.А ти все говориш про те, що все добре:Фіранки на вікнах, безлюдно в партеріТа шум і тепер мало що значить,Хоч б’ють
Я знаю, Ти можеш розказати меніПро те, як в світлі вікна грає сонце волоссям моїм.Я знаю, Ти можеш розказати меніПро те, як в шепіт трави вплітається дихання вітру.Я знаю, Ти можеш розказати меніПро те, що в нашім саду загубилися пахощі літа.Я знаю, Ти мо
Не дивися так привітно,Яблуневоцвітно.Стигнуть зорі, як пшениця:Буду я журиться.Не милуй мене шовково,Ясно-соколово.На схід сонця квітнуть рожі:Будуть дні погожі.На схід сонця грають грози –Будуть знову сльози!Встали мати, встали й татко:Де ластовен
